Днями Верховна Рада України прийняла у першому читанні проект Закону «Про реформування Збройних сил України». Цей документ визначає мету, напрями реформування, чисельність нашої армії у 2004 і 2005 роках, умови соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться з військової служби у зв'язку із скороченням її чисельності.

Метою реформування ЗС є створення мобільної, не обтяжливої для держави сучасної армії, здатної виконувати конституційне завдання з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів.

Відверто кажучи, громадськість країни вже давно хотіла бачити в нашій державі саме таку армію, давно прагнула запровадити демократичний цивільний контроль над військовою організацією держави та зміцнити керівництво оборонною сферою. Адже ця стратегія відповідає й визначеному курсу інтеграції України до НАТО та повноправного членства в Європейському Союзі.

Але коли ми думаємо про створення майбутнього національного війська з урахуванням загальноприйнятих у світовій практиці норм і стандартів, не можна не говорити про темпи проведення реформування. Так, на 30 грудня 2004 року армія повинна налічувати 275 тисяч осіб (у тому числі 215 тисяч військовослужбовців). Ще через рік ця кількість має становити 200 тисяч осіб (160 тисяч військовослужбовців). Чи не забагато це — скоротити 75 тисяч осіб за рік?

Нещодавно Представництво Європейської комісії в Україні, ОБСЄ, Міжнародне товариство прав людини та вітчизняне Міноборони скликали круглий стіл (на його розгляд було винесене питання «Права людини в армії України — виклики сучасності»). Один із учасників цього заходу відомий політичний, громадський і військовий діяч відставний генерал Володимир Гречанінов порівняв нинішнє масове звільнення військовослужбовців із таким же заходом, проведеним Микитою Хрущовим. А чому ми, скажімо, не можемо мати 205-тисячну армію, чи 190-тисячну? Які критерії бралися при встановленні саме такої чисельності?

А тим часом до редакції «Вечірки» надійшла заява офіцерів, прапорщиків, контрактників та службовців в/ч А 1766 (це 97-а окрема механізована бригада, яка дислокується у Славуті Хмельницької області). Під заявою підписи 114 військовослужбовців та працівників Збройних сил, які повідомляють про безглузде і ганебне розформування бригади, скаржаться на те, шо доля військової людини державу не цікавить.

Ще конкретніше пише про реформування армії у відкритому листі до міністра оборони майор І. Пигаль. Він називає це реформування «плановим знищенням соціальне незахищених військовослужбовців разом з їхніми сім'ями». І робиться воно, на його думку, за допомогою «батога і шаблі». Так, 90% військовослужбовців 97-ї бригади, яких буде звільнено, не мають вислуги років, необхідної для отримання пенсії, 45% не забезпечені нормальним житлом. Невже, питає майор Пигаль, не можна надати можливість військовослужбовцям отримувати мінімальну пенсію за вислугою хоча б 15 років? Приміром, так зробила свого часу Республіка Білорусь. Виникає ще одне запитання: чому реформування армії почалося лише 2004 року, а не 12 років тому? Хто відповість за зволікання? Мабуть, відповідей на ці запитання нині не дасть ніхто.

Натомість є відповідь членам Громадсько-політичного об'єднання «Демократична Славутчина» тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного управління виховної роботи Міноборони України генерал-майора В. І. Алещенка. У ній йдеться про те, що реформування Збройних сил здійснюватиметься з дотриманням вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також, за словами генерала, передбачається встановлення певних гарантій і компенсацій військовослужбовцям, ЯКІ будуть ЗВІЛЬНЕНІ з лав Збройних сил під час їх реформування, а саме: з питань забезпечення житлом, здійснення соціальних виплат, створення умов для перекваліфікації.

 Можна було б повірити на слово, але той же генерал В. Алещенко під час круглого столу, про який ми згадували, назвав кількість армійців без житла — 46000. Невже товариш Алещенко серйозно вірить у те, що в цих людей своєчасно з'явиться дах над головою? Представник Уповноваженого ВР України з прав людини Володимир Мухін, чия установа, звичайно, має достатньо інформації з питання, наголосив, що скорочення армії буде для держави серйозною проблемою. Він має змогу переконатися в цьому — адже щоденно в апарат Уповноваженого Верховної Ради надходить близько 300 листів, серед яких чимало — скарги військових. Ідеться в них переважно про порушення прав. Не важко здогадатися, що кількість таких звернень зростатиме.

Міжнародні організації, які взяли участь у проведенні круглого столу, вважають, що навчити правової культури військовослужбовців можна шляхом правової освіти. Тож і було підбито підсумки трирічної реалізації проекту «Міжнародне право та національне законодавство щодо засад демократії і прав людини у Збройних силах України». У рамках проекту було проведено семінари для офіцерів та лекції у військових вузах. Напрацьовано деякі матеріали. Серед них брошура «Що ти повинен знати про військову службу» — пам'ятка молоді накладом 120000 примірників. «Забугорні» організатори вважають проект дуже успішним — іще б пак, коштує він 500 тисяч євро. Тільки мені здається, що починати правову освіту треба не з тієї пам'ятки, а з виховання в армійських високопосадовців прагнення впроваджувати в армії правові засади. Переважна більшість анкетованих  слухачів отих численних семінарів погоджується з цією думкою.

До речі, під час круглого столу було презентовано видання Академії оборони України «Міжнародне право: військові аспекти». Представляв книгу поважним зарубіжним і вітчизняним гостям один із її співавторів — полковник Микола Карпенко.

Так-так, той самий Микола Іванович Карпенко, який був представником    міністра    оборони України на гучному процесі у військовому  апеляційному  суді за скаргою полковника Олександра Осадчого на незаконне його звільнення  із  армії  («Вечірка» повідомляла про це) і який намагався  відстоювати права  не О.Осадчого,  а  передовсім  військового відомства.

Євген ХОРУНЖИЙ

Вечірній Київ