|
Олександр КУЗЬМУК, Міністр оборони України в 199? - 2004 р.р.
Дорогі бойові побратими, я підкреслюю - не колишні бойові побратими, а дорогі бойові побратими, я хочу від щирого серця привітати вас з початком роботи! Зізнаюсь вам відверто, що вперше запрошений брати участь у з'їзді "Товариства українських офіцерів".
Я добре вивчив і статут, і діяльність, і завдання, і цілі Товариства. Цих цілей сім. І кожна з них шляхетна, кожна з них не має на меті задоволення якихось власних, особистих, меркантильних потреб. Кожна мета, яку ставить член товариства, спрямована на розвиток української держави, на підняття авторитету людей у погонах, незалежно від їх політичного зафарбування чи того, де і хто з них проходить службу. Ці цілі спрямовані на те, щоб людина, яка присвятила себе служінню Батьківщині, відчувала до себе повагу суспільства, щоб почуття необхідності, важливості цієї справи не зникло ані під час служби, ані після її закінчення.
На сьогодні в нашій державі існує чимало громадських організацій. Є й громадські організації наших бойових побратимів, політичні партії, союзи тощо. Але, на превеликий жаль, на сьогодні ми можемо констатувати, що ці чисельні організації, маючи схожу історію, схожі плани, не мають реальної співпраці, а значить, на досягнення результатів витрачається значно більше сил, ніж було б у тому разі, якби вони діяли спільно.
П'ятнадцять с половиною років існує наша незалежна українська держава. Ці роки були часом активної боротьби наших громадських військових організацій за права військовослужбовців. Однак, попри всі досягнення, які нам вже вдалося здобути, загальний статус військових у нашій державі залишається незадовільним. Адже до цього дня ми не в змозі впливати на ті негативні процеси, які відбуваються в нашій державі, та стосуються, передусім, нас з вами.
Армія, міліція, спецслужби, інші військові формування, які передбачені законом у любій країні, існують і функціонують надійно, коли, по-перше, держава має сталий розвиток, коли держава економічно надійна. По-друге, люди в погонах найкраще виконують свою справу, свої обв'язки, коли знають, що після завершення своєї служби держава не кине їх напризволяще. Але для виконання цих умов потрібні національні ідеї, які б відображали необхідність, важливість військовослужбовця. Це ідеї про повагу, про вагомість роботи людей у формі. І, хоч би як прикро це визнавати, на сьогодні в нашій державі такий ідеї немає.
Якщо зробити недалекий екскурс в історію, слід згадати, що ще за Радянських часів завдяки 34 вищим військовим учбовим закладам та 3 військовим академіям 400000 офіцерів радянської армії були вихідцями з України чи отримали вищу освіту на території нашої держави. А після розвалу Радянського Союзу в період з 1991 по 1994 роки в Україну повернулось близько 40000 офіцерів - найосвіченіша й найдосвідчена частина армії, її інтелект. І саме це є найяскравішим прикладом патріотичності військовослужбовців, адже, попри всі обставини, вони, на відміну від, скажімо, митців чи вчених, що поїхали заробляти гроші за кордон, залишилися вірними своїй Батьківщині і зробили все, щоб і надалі служити їй.
Кожен офіцер добровільно обмежує себе і своїх близьких в тих можливостях, які має пересічний громадянин. Адже ми не маємо постійного місця проживання, постійно мотаючись по округам, гарнізонам і таке інше, навчаючи наших дітей в лісових і степових школах, наші дружини, маючи вищу освіту, не мають змоги працювати за спеціальністю. Та ми йшли на це свідомо. Це наш внесок у розвиток нашої держави.
А що ми отримуємо натомість? Приносячи в жертву себе і своїх близьких, ми навіть не певні, що це потрібно державі, що ми потрібні державі. І саме тому сьогодні як ніколи підвищується роль і Товариства, і інших громадських організацій. Саме завдяки їхній взаємодії між собою та з різними гілками влади сьогодні існує закон про соціальні гарантії військовослужбовцям, звільненим або відправленим у запас через скорочення Збройних Сил України.
Повертаючись до семи головних цілей діяльності нашої організації, треба зробити наголос на одній з них, а конкретніше, на необхідності використання свого потенціалу для покращення сучасної обстановки в державі і, передусім, її обороноздатності. Адже без армії, міліції та інших військових організацій сенс нашого існування зникне. А з ними зникнемо не лише ми, а й уся держава. Тому, допомагаючи окремим військовослужбовцям, ми допомагаємо всім військовим формуванням, а значить, і країні в цілому.
|
|
